Не можу забрати дівчинку з дитячого будинку. Крик душі і знущання долі.

Соціум

Не можу забрати дівчинку з дитячого будинку. Крик душі і знущання долі.

Як-то раз мене з сином поклали в лікарню, нічого серйозного, звичайний стаціонар. У нашій палаті, на сусідньому ліжку дівчинка була, сирітка. Кожен день вона прокидалася рано вранці і заправив ліжко смирно сиділа і чекала, коли всі прокинутися.

З іншими дітьми вона ніколи не грала, та й не посміхалася, просто сиділа на своїй заправленої ліжка. Вона не плакала і не сумувала, на її обличчі взагалі не було емоцій, кожен день вона мовчки спостерігала за граючими дітьми та їх батьками. Спостерігала як інших обіймали мами, давали їм солодощі, шкодували при ударах.

Вона не відрізнялася зовні від інших дітей. Тільки одне видавав її за сирітку, це сумний безнадійний погляд і ідеально заправлена ліжко. Мені стало її дуже шкода і мені захотілось з нею познайомитись.

Я дізналася, що у неї є мати, але вона стала багато пити і так дівчинка опинилася в інтернаті. Погляд у неї був настільки приречений, що здавалося вона дивиться крізь тебе. Звичайно, таких дітей у нашій країні дуже багато, але історія Орисі зворушила моє серце, і я стала піклуватися про неї.

Вона нагадала мені історію з дитинства, а сталося це багато ваше тому. Коли я була маленькою, у мами загинула сестра, чоловіка в неї не було і її доньку віддали в дитячий будинок. Керівник того дит будинку надіслав нам лист із пропозицією забрати дівчинку до себе.

Найцікавіше що мою двоюрідну сестру, теж звали Аріна і за віком вони були однолітками.Ті часи були дуже важкими для всіх, кругом були голод і бідність. Багатьом затримували зарплати або зовсім не виплачували (справа відбувалася в кінець дев’яностих).

У моїх батьків тоді вже було троє своїх дітей, і взяти ще одного їм було просто непосильною ношею. Тому мама відправила відповідь лист з відмовою від дівчинки.Зараз, через багато років.

Я зустрічаю дівчинку з того ж віку і з таким же ім’ям, теж сирітку. Буд-то сама доля перевіряє мене і мою сім’ю. Але незважаючи на те, що я встигла призваться до дівчинці, забрати її я не могла.

Зараз у мене немає стабільності, я недавно розійшлася з чоловіком, а на руках у мене теж троє дітей. Навіть немає власного житла, щоб узяти опіку над дівчинкою.Орися повернулася в інтернат, ноя частенько її відвідую.

Вона мріє про момент повернутися в свій старий будинок, побачити маму.Мені дуже шкода і серце не дає мені спокою, так і рветься на частини від розлуки з дівчинкою. Я багато разів думала про те, щоб забрати її.
Але, коли замислюєшся, що береш відповідальність за вже дорослої дитини і за його долю, стає лячно. Не кожен здатний на такий сміливий вчинок.

Related posts

Leave a Comment